Вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка

Слово Шевченкове й Франкове, художні
шедеври нашої класики хай стануть 
для нас взірцем і мірилом.
О. Гончар

 

«Указом Президента України 2014 рік оголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка. І час невпинно наближає усіх нас до великої національної дати – 200-річчя від дня народження генія українського народу, спонукає до нових осмислень його спадщини. Сьогодні, коли українцям потрібні нові ідеї, нова уява перспективи, ми знов йдемо до нашого Шевченка, і не лише поета, письменника,  а й живописця.

У малярській спадщині Тараса Шевченка, що налічує близько тисячі творів, київська тематика посідає  особливе місце.

«Шевченко закохався в Київ, коли приїхав сюди у червні 1843 року після визволення з кріпацтва. Тут почалося нове життя в надзвичайно поетичній обстановці. Шевченко задумав змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці», – згадує письменник-етнограф О.С. Афанасьєв-Чужбинський, який разом із молодим художником жив у той час на вулиці Козине Болото (тепер провулок Шевченка ).

Сам же поет-живописець   пише про свою роботу так: «Я хочу малювати нашу Україну. Я намалюю її в трьох книгах: в першій будуть види, визначні своєю красою або історією, в другій – сучасний побут, у третій – історія». Без перебільшення можна сказати,  що київські сюжети  належать  саме до першої книги.

До наших днів збереглися Шевченкові малюнки, виконані в різноманітній техніці: олівцем – «Краєвид Києва», «Києво-Межигірський монастир»; сепією та аквареллю – «Аскольдова могила», «Києво-Печерська лавра», «Костьол у Києві», офорти – «У Києві» та «Видубицький монастир» (див. Лавров, Д. «Святий Київ наш великий…»/ Дмитро Лавров.- К.: Криниця, 2002.- С. 6).

Найповніше представлено київський доробок Тараса Шевченка 1843-1846 рр. і твори Михайла Сажина, у співпраці з яким поет-художник виконав значну частину композицій у яскравому виданні –  Святий Київ наш великий : малюнки Тараса Шевченка та його сучасників: альбом / упоряд.: М. Скиба та ін. – К.: Мистецтво, 2004. – 176 с.: іл. – Укр., англ.; рез. рос., фр. – де  репродуковано краєвиди 40-60-х років ХІХ ст. з видами Києва та його околиць. Видання є спробою у реконструйованому і розширеному вигляді втілити задум двох митців – укласти альбом київських краєвидів.

Влітку 1843 року художник створив чотирнадцять малюнків і начерків у Києві, а також у Вишгороді і Межигір’ї. Наступного року в Петербурзі по альбомним зарисовкам були виконані офорти «У Києві» та «Видубицький монастир». Цим же роком датована акварель «Аскольдова могила», автором якої, через підпис, тривалий час вважали Михайла Сажина. Після арешту Шевченка частина його художніх творів (зокрема київської тематики) була розпорошена, дещо втрачено, а деякі твори художника-засланця вимушено «змінили» авторство, оскільки згадувати ім’я «політичного злочинця» стало небезпечно.

Альбом «Святий Київ наш великий. Малюнки Тараса Шевченка та його сучасників» можна ще назвати «Шевченківський Київ середини ХІХ століття». Основний його розділ представляє відомі на сьогодні художні твори Шевченка і Сажина, адже саме ці художники почали велику роботу по зображенню не тільки історичних видів Києва і його околиць, а й внутрішніх видів храмів. На жаль, ця творча співпраця була перервана арештом Шевченка, а її результати досі ховають чимало нез’ясованих подробиць, зокрема щодо авторства спільно або окремо виконаних малюнків. У виданні репродукуються (по фотокопіях) навіть твори, оригінали яких не збереглися, або ще не знайдені.

Виставка «Київ в житті та творчості Т.Г. Шевченка» відкрита з 15 березня та періодично буде поповнюватись його новими мистецькими творами.

Шевченко Т.Г., Сажин М.М. (?).
Софія Київська. 1846.
Папір, сепія, білило, олівець. 23,5 х 31. НЗСК.
Архітектурний ансамбль Софійського монастиря зображено з боку Софійської  площі.
Найдавнішу споруду монастиря – собор  св. Софії – зведено (за літописними  даними) в ХІ ст. за князювання Ярослава Мудрого (згідно з іншими версіями, його будівництво розпочалося ще за Володимира Святославича). У продовж існування собор та архітектурний комплекс навколо нього неодноразово  зазнавали конструктивних змін. Пожежа 1697 р. знищила всі дерев’яні будівлі Софійського монастиря. Наприкінці XVII ст. почалося будівництво нових  мурованих споруд, яке тривало 69 років. Було зведено будинок митрополита, трапезну, бурсу, Братський корпус, західну в’їзну браму (браму Заворовського), південну в’їзну вежу, монастирський мур. Усі споруди  виконано у стилі українського бароко. Дзвіницю (на передньому плані)  збудовано протягом 1699-1706 рр. У 1747 -1748 рр. під керівництвом  архітектора Й. Шеделя її перебудували, замінивши два верхні яруси,  пошкоджені землетрусом.  Ліпний декор стін виконали українські майстри  Іван та Степан Стобенські. У 1807 р. від удару блискавки згоріла баня дзвіниці з високим позолоченим шпилем. Її відбудовано 1812 р. в нових архітектурних  формах. Причетність Т. Шевченка до виконання цього твору засвідчують окреми  елементи зображення: своєрідні купчасті хмари, на тлі яких подано баню і шпиль дзвіниці (цей композиційний прийом використано також в офорті  «Видубицький монастир»); характерна світлотіньова проробка архітектурних мас, особливо бань собору св. Софії, акцентованих артистичними легкими  полисками; легкість і напівпрозорість у зображенні крон дерев, що зовсім не  притаманне М. Сажину.

Шевченко Т.Г., Сажин М.М. (?).
Університет св. Володимира. 1846.
Папір, акварель. Оригінал не зберігся, друкується за фотографією з ВОМ НБУВ.
Київський університет св. Володимира засновано 1834 р. Попервах цей навчальний заклад винаймав кілька приватних будинків на Печерську. Урочисті закладини споруди університету, спроектованої В. Беретті, відбулися 31 липня 1837 р. Будівництво було завершено в 1843 р. Сьогодні цей головний (червоний) корпус Київського Національного університету  ім. Т. Г. Шевченка. Тут неодноразово бував Т. Шевченко у зв’язку з роботою в Археографічній комісії. Серед тих, хто ініціював створення Тимчасової комісії для розгляду стародавніх актів, - перший ректор університету св. Володимира Михайло Максимович, близький Шевченків приятель і однодумець. З університетом пов’язана й діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Панорамне зображення будинку Київського університету виконано з боку Бессарабської площі. Судячи з фотографій другої половини  ХІХ ст., саме цей ракурс був найзручнішим для огляду фасаду будівлі університету. Монументальна і дещо похмура споруда у стилі класицизму тріумфально панує над нерегулярною і нещільною, переважно одноповерховою на той час, забудовою околиці Києва. Сучасник Шевченка О. Романович-Славатинський так згадує Київ 1840-х: «На моїх очах засаджувався Бібіковський бульвар тополями й осокорами, що вже
зникають. Він закінчувався біля теперішньої Володимирської вулиці, за якою між університетом і Мініховим валом, що тягнувся вздовж Підвальної і Прорізної вулиць, був довгий пустир із дерев’яними амбарами, де розміщувалися інтендантські склади. Ботанічний сад закінчувався тоді Траутфеттерською гіркою, за якою, аж до Митрополичого гаю, був порожній простір» (З іменем святого Володимира, Кн. 1. – К., 1994. – С. 227). У нижній частині композиції зображено обсаджений тополями Бібіковський бульвар (нині бульвар Тараса Шевченка). Третій будинок в горі праворуч – споруда, в якій тепер розміщено Національний музей Тараса Шевченка. Коментовану роботу, як і низку інших київських краєвидів, традиційно приписували М. Сажину. Але, зважаючи на відмінні риси художньої манери обох митців, зокрема на майже прозорі контури зображених тополь, у цій акварелі ми також вбачаємо Шевченкове авторство. Докладнішу аргументацію викладено у статті В. Яцюка.

Шевченко Т.Г.
Давні фрески Софійського собору. 1846.
Папір, акварель. 35,3 х 28. НХМУ.
В основі композиції – перспектива однієї з бічних нав собору (приділ Якима й Анни). Художник стояв ближче до західного входу. На передньому плані – західна пара хрещатих стовпів, що тримають склепіння, на їх площинах –фрескові зображення святих жон і великомучениць, доповнені орнаментальними розписами. Ліворуч відкривається діогональна перспектива центральної нави собору. Як зазначають дослідники, унікальні фрески ХІ ст. в кінці XVII – на початку XVIII ст. було затинковано й забілено. Їх випадково відкрили 1843 р. «Створили комітет по розкриттю старовинного розпису під керівництвом професора Петербургської академії мистецтв Ф.Г. Солнцева. Роботи велися три роки. Сучасник писав, що «під залізними скребками… базарних художників зникли дороцінні зображення». Така недосконала техніка ледве не призвела до загибелі живопису» («Крізь віки…», С. 289). Таким чином, Т. Шевченко бачив щойно відкриті стародавні фрески, які на той час поновлялися темперними фарбами. Це могло вплинути на вибір ракурсу зображення, адже фрески в акварелі прописано ретельніше за нечисленні людські постаті. В альбомі Т. Шевченка 1846-1850 рр. є олівцевий начерк внутрішнього вигляду собору св. Софії у Києві, датований 1846 р. Привертає увагу його подібність до коментованої  акварелі за композиційною побудовою. Питання авторства цього твору, який традиційно приписували  М. Сажину, розкрито у статті В. Яцюка

Шевченко Т.Г.
Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві. 1846.

Папір, акварель. Оригінал не зберігся, друкується за фотографією з ВОМ НБУВ.

Зображено архітектурний ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря, заснованого 1108 р. князем Святополком (у хрещенні – Михайлом). Художник обрав діагональний ракурс, завдяки якому добре проглядаються основні споруди монастиря: дзвіниця (на передньому плані ліворуч), Михайлівський собор (у центрі композиції), баня і дах трапезної церкви (праворуч над диревами). Акварель виконано з території сучасної Михайлівської площі.

Твір традиційно приписували М. Сажину з огляду на підпис під малюнком. Відсутність оригіналу унеможливлює художнью експертизу. Проте навідь чорно-біле фотографічне відтворення дає змогу виділити низьку художніх елементів, що свідчать про причетність Т. Шевченка до цієї роботи. (Докладніше про це – у статті В.Яцюка).

Шевченко Т.Г.
Костел св. Олександра у Києві. 1846.
Папір, акварель. 25,5 х 34,6. НМТШ.

Костел св. Олександра належить католицькій релігійній громаді. Його зведено у 1817-1842 рр. За проектом архітектора Ф. Мєховича у місцевості відомій з давніх часів як Лядська слобода. В літку 1846 р. Т. Шевченко мешкав неподолік костелу на Козиному болоті у будинку Івана Житницького. Споруда костелу окремими деталями – колонадою, великою одинарною банею – дещо нагадує архітектурні форми римського класицизму.

На другому плані праворуч – дзвіниця й бані Софійського собору, ліворуч в далені – пожежна вежа і споруда університету св. Володимира. Поруч із костелом – будинок настоятеля, що в перебудованому вигляді зберігся до наших днів.

Шевченко Т.Г.
Васильківський форт у Києві. 1846.
Папір, олівець. 21,8 х 29,3. НМТШ.

Малюнок має риси ескізності. Зображено нижню частину Наводницької балки (№ 63) між історичною місцевістю Звіринцем і територією Видубицького монастиря (№№ 5, 6, 44), яка у 30-х роках ХІХ ст. перетворилась на вулицю. На дальному планів – Кругла башта Васильківського форту і казарма військових кантоністів Нової Печерської фортеці, що будувалася протягом 1831 – 1840 рр., інші фортифікаційні споруди.

Малюнок виконано, мабуть, в один з літніх місяців 1846 р.

Шевченко Т.Г., Сажин М.М. (?).
Церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі. 1846.
Папір, сепія. 27,3 х 36,8. НХМУ.

Характерна для художньої манери Т.Шевченка настроєва композиція, в якій монументально архітектурну споруду відтіняють камерні сцени, об’єднані м’яким світловим середовищем, багатим на тональні градації та рефлекси.

На малюнку відтворено муровану церкву, збудовану в 1696-1698 рр. На основі використання конструктивної схеми п’ятидільного храму народної дерев’яної архітектури. Церква розташована над одним із входів до Києво-Печерської лаври – Економічною брамою, що належала до системи мурованих оборонних споруд кінця ХVII-XVIII ст. На малюнку зображено фрагмент Економічної вулиці перед церквою і вхід до неї – ліворуч, через аркаду, що є оригінальним вирішенням єдиного входу, як зазначали автори упорядники – альбому «Крізь віки…». Не виключено, що постаті жінки та ченця у коментованій роботі виконав М. Сажин.

фывф

Шевченко Т.Г.
Київ з боку Дніпра. 1843.
Папір, олівець. 27,7 х 38,3. НМТШ.

Незакінчений рисунок, виконаний під час перебування Т.Шевченка в Києві у першій половині червня 1843 р.

Київські кручі правого берега Дніпра зображено з Труханового острова. У загальних  контурах окреслено комплекс споруд Києво-Печерської лаври та Микільського собору з дзвіницею. Детально пророблено лише велику лаврську дзвіницю.

Т.Шевченко вважав дзвіницю Києво-Печерської лаври однією з найвизначніших архітектурних пам’яток Києва. У повісті «Близнецы» він писав: «Про того, хто, відвідуючи Києво-Печерську лавру, не відпочивав на ганку друкарні, можна сказати, що був у Києві і не бачив київської дзвіниці».

ыва

Шевченко Т.Г.
Київ із-за Дніпра. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Таким відкривався Київ поглядові подорожан, що наближалися до нього з лівого берега Дніпра. З Труханового острова, з місця, де проходила Наводницька переправа, добре проглядається пасмо київських гір з архітектурними ансамблями Києво-Печерської лаври, Микільського собору з дзвіницею. Праворуч вдалині видніється Поділ з численними банями церков і дзвіницями.

Порівняно з начерком «Київ з боку Дніпра», на цьому рисунку ретельніше відпрацьовано пластику і рельєф київських круч, краєвид доповнено сюжетними сценками. На рисунку добре читається конструкція Наводницької переправи і пором.

впра

Шевченко Тарас Григорович (1814 – 1861)
У Києві. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5. НМТШ.

На звороті чорнилом напис:«Берегъ Дн[е]пра.
Рисунок Тараса Шевченка].
Листокъ изъ его а[льбом]а съ нату[ры]».
Етюд з альбому 1842-1843 рр. По приїзді до Петербурга Т.Шевченко використав його у роботі над однойменним офортом із серії “Живописная Украина». Зображено берег Дніпра нижче Києво-Печерської лаври. З Печерська  сюди вела дорога під назвою Спаський узвіз (згодом Микільський або Панкратіївський;  Красниця,  нині – Паркова дорога).

aaa

Шевченко Т.Г.
У Києві. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Аркуш з альбому 1842-1843 рр. На звороті – начерк «Київ із-за Дніпра», на попередній сторінці – «Дальні та Ближні печери Києво-Печерської лаври». Таке розташування аркуша свідчить про те, що замальовки Т. Шевченко виконав саме у Києві.

За спостереженнями В. Яцюка, постать селянина зі спини художник згодом використав як стафаж не наповнення в офорті «Видубицький монастир» (у дзеркальному відображенні).

У Повному зібранні творів Т. Шевченка в десяти томах цей аркуш репродуковано й прокоментовано як «Постать селянина зі спини. Дерево».

asdaШевченко Т.Г.
У Києві. 1844.
Офорт. 17,6 х 25,7; 22,3 х 30.НМТШ.

Офорт із серії «Живописная Украина». Для його створення автор використав однойменний етюд, виконаний у Києві під час першого приїзду в Україну. В офорті повністю збережено композицію і основний сюжет етюду, лише човен зі щоглами трансформовано у пароплав, з труби якого клубочиться густий дим.

За задумом Т. Шевченка, «Живописная Украина» мала стати періодичним виданням, своєрідною літературно-художньою енциклопедією життя України, де було б відображено краєвиди, прикметні своєю красою або історичними подіями, народний побут, обряди, повір’я – все, що якоюсь мірою визначає світогляд українців. З різних причин з-під різця гравера вийшло лише шість офортів із задуманої великої серії.

555Шевченко Т.Г.
У Києві. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5.ВР,ІЛ.

На етюді зображено ту саму дорогу (Спаський узвіз), що й у лівій частині рисунка «У Києві» та однойменного офорта, але з іншої точки огляду, розташованої трохи вище по схилу. Завдяки вдало обраному художником ракурсу відкривається панорама Дніпра з київськими кручами, узагальнено окреслена у правій частині аркуша.

dfgdf

Шевченко Т.Г.
Видубицький монастир. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5. НМТШ.

Аркуш з цим рисунком автор вилучив з альбому 1842-1843 рр. для роботи над однойменним офортом із серії «Живописная Украина».

У центрі композиції зображено Михайлівську церкву Видубицького монастиря, який заснував у другій половині ХІ ст. князь Всеволод Ярославич на південній околиці Києва у місцевості Видубичі. Муровану Михайлівську церкву споруджено в 1070-1088 рр. До наших днів вона дійшла у значно перебудованому вигляді. У XVI ст., внаслідок зсуву ґрунту, обвалилася східна частина церкви. Протягом 1635-1647 рр. споруду відбудовано коштом Петра Могили. Після пожежі 1760 р. собор повторно відреставровано за проектом архітектора М. Юрасова і перетворено на монастирську бібліотеку.

Т. Шевченко обрав незвичний для художників того часу «непарадний» ракурс подачі архітектурної пам’ятки, завдяки якому зображення має підкреслено романтичний характер. З берега видно лише фрагмент споруди, закритої густими кронами дерев. Проте   це не заважає вертикалі храму виразно домінувати над жанровими сценами переднього плану, над широчінню Дніпра, що розгортається в глибину композиції.

sdfsdШевченко Т.Г.
Видубицький монастир. 1844.
Офорт. 17,1 х 24,2; 20,1 х 26,5; 36,1х 41. НМТШ.

У нижній частині аркуша гравійовано авторські дату й підпис: «Шевченко 1844» та назву «Выдубецкій Монастыръ у Кыеви» (правіше – те саме французькою мовою).

Один з шести офортів серії «Живописная Украина». В основу покладено етюд з альбому 1842-1843 рр. Первинна композиція практично залишилась незмінною. На відміну від підготовчого малюнка, автор узагальнив і «зібрав» передній план, змінив стафаж:  жанровій сцені надано виразнішої образної цілісності. Підсилено світлові ефекти, зокрема контраст висвітлених і затінених частин. Увиразнено контражурним стало зображення барабана церкви з банею і хрестом на тлі світлої купчастої хмари. Цей прийом повторюватиметься у Т. Шевченка і в акварельних роботах 1845-1846 рр. як прикметна ознака його образотворення.

dfg

Шевченко Т.Г.
Києво-Межигірський монастир. 1843.
Папір, олівець. 28,4 х 40,1. НМТШ.

Зображено архітектурний комплекс Києво-Межигірського монастиря, що поблизу літописного Вишгорода.

Межигір’я – мальовнича місцевість на північ від Києва, розташована на березі Дніпра, в долині між двома пагорбами. Звідси назва Межигір’я. Києво-Межигірський монастир засновано ще в Х ст. У XVII-XVIII ст. Він став політичним і релігійним центром Запорозької Січі й місцем останнього притулку запорожців та ченців. Після пожежі 1764 р. з допомогою запорожців, зокрема кошового  отамана Петра Калнишевського, споруди монастиря було наново зведено (1772-1774). Монастир припинив існування після  руйнівної  пожежі 1787 р. і не діяв до 1860 р. В 1798 р. на його території засновано Києво-Межигірську фаянсову фабрику.

Побувавши у Межигір’ї під час першого приїзду до Києва у червні 1843 р.,  Т. Шевченко змалював архітектурний ансамбль не діючого на той час монастиря. У центрі композиції – п’ятибанева церква Преображення Господнього (1676-1690), праворуч – другий поверх мурованої брами-проходу з церквою Петра і Павла, найближче до глядача – дзвіниця.

Про відвідини Києво-Межигірського монастиря Т. Шевченко повідомляв     Я. Кухаренкові у листі від 26 листопада 1844 р.: «Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав… » Почуті розповіді про історію монастиря та народні історичні пісні, записані до Шевченкового альбому, пізніше знайшли відгомін у його поемах «Сліпий», «Чернець», повісті «Близнецы». На засланні Т. Шевченко записав у Щоденник 18 червня 1857 р.: «Бачив уві сні» Межигорського Спаса, Дзвонкову криницю і потім Видубецький монастир».

234

Шевченко Т.Г.
Китаївська пустинь. 1843.
Папір, олівець. 19,8 х 28,6. НМТШ.

Незакінчений начерк з означеними в контурі спорудами Китаївської пустині. На звороті аркуша –начерк «Київ (вигляд з півдня)».

Китаєве – лісиста місцевість на південній околиці Києва. Походження назви окремі дослідники пов’язують з палацом-фортецею, спорудженим в ХІІ ст. князем Андрієм Боголюбським (тюркське «китай» означає «фортеця»). Згодом у цій місцевості засновано печерний монастир – Китаївську пустинь, приєднану в XVII ст. до Києво-Печерської лаври як окремий монастир.

У центрі композиції, на другому плані, видніються бані Троїцької церкви, яку звів у 1763-1768 рр. український архітектор Степан Ковнір. Ближче до переднього плану – контури монастирської дзвіниці (не збереглася)  та інших монастирських будівель початку ХІХ ст. На передньому плані, в обрамленні дерев, зображено греблю на струмку, що збереглася донині.

Подібний тип композиції зустрічається у багатьох роботах Т. Шевченка, особливо «першого київського циклу» («Видубицький монастир», «У Києві» та ін.), і характеризує його як митця настроєвого краєвиду, коли за мету править не математично вивірене відтворення натурного об’єкта, а створення художнього образу.

21Шевченко Т.Г.
Дальні та Ближні печери
Києво-Печерської лаври. 1843.
Папір, олівець. 17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Контуром означено краєвид з архітектурним ансамблем Ближніх та Дальніх печер. Рисунок виконано, найймовірніше, з оглядового майданчика лаврської друкарні. Видно Хрестовоздвиженьску  церкву на Ближніх печерах та Аннозачатіївську з дзвіницею Ковніра – на Дальніх печерах.

Величний краєвид, що відкривається з «ганку друкарні», відображено у повісті Т. Шевченка «Близнецы». Головний персонаж, в якому вгадується автор, милується задніпровськими далями з ганку лаврської друкарні.

41Шевченко Т.Г.
Аскольдова могила. 1846.
Папір, сепія, акварель. 26 х 37. НМТШ.

У правому нижньому кутку підпис олівцем: «Рисовалъ Михаилъ Сажинъ».

Робота належить до «другого київського циклу» робіт Т. Шевченка, коли він, закінчивши навчання в Академії мистецтв, виконував завдання Київської археографічної комісії. З цим періодом пов’язується співпраця Т. Шевченка з М. Сажиним, теж випускником Петербурзької Імператорської Академії мистецтв, над створенням альбому київських краєвидів (докладніше про це та про колізію з підписами М. Сажина на окремих Шевченкових акварелях у статті В. Яцюка «Поет і місто: в окресленні фактів та версій», с. 141-171).

У центрі композиції Миколаївська церква – мурована ротонда у стилі ампір з периптером, зведена 1810 р. архітектором А. Меленським нижче Миколаївського монастиря.

Це місце відоме з доби Київської Русі як Угорське урочище, пізніше – Хрести. Овіяне легендами й історичними переказами, воно було священним для киян. Оповідають, що саме тут чернець Олма побудував християнську церкву, в якій таємно збиралися християни. На думку М. Максимовича, перша дерев’яна церква на цьому місці існувала ще за княгині Ольги.

Так історичні нашарування, вірогідно, й привернули Шевченкову увагу до зображеної місцевості. Аскольдову могилу змальовано з притаманною художникові романтичною одухотвореністю і замилуванням. Праворуч від ротонди – високе дерево над дорогою, якого немає у натурному начерку до сепії. У лівій частині композиції автор вдається до нерідко застосовуваного ним прийому перспективного «прориву» у глибину зображення, фланкуючи його тополями. На дальньому плані – дніпровська далечінь. У правій частині композиції перед ротондою – хрести цвинтаря, де ховали київську аристократію. Згодом тут було поховано й відомого збирача української старовини Василя Тарновського-молодшого, знайомого Т. Шевченка і поціновувача його спадщини.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Follow Бібліопланета on WordPress.com